Читайте і здавайте філософію на відмінно! (частина 17)

95. Історія суспільства, її суб'єкт. Проблеми спрямованості історичного процесу.

Логіка всесвітньої історії виражена в зміні суспільно-економічних формацій, в загальній спрямованості всесвітнього історичного процесу. Вона відображує єдність, цілісність історичного процесу, фіксує певну тотожність порядків, доль різних народів і країн. За Ясперсом історія починається з своєрідного осьового часу – з моменту формування світових філософій і релігій, що підняли дух людини до осмислення загального, забезпечили їй духовну самостійність. Тойнбі розуміє історичний процес як послідовну генезу цивілізацій, що проходять у своєму розвитку і падіння однакові фази: народження, зростання, катастрофи, розкладу і загибелі. „Кінець історії” – Ф. Фукуяма вбачає у тому, що людство врешті-решт знайшло кінцеву, розумну форму суспільства і держави, яке знайшло своє втілення у розвинутих країнах світу. У теоретичному плані людству немає чого шукати. Кінцеву раціональну форму суспільства пропонує раціоналізм. Ідею кінця історії він запозичив у Гегеля, в творах якого безпосередньо йдеться про те, що в певний момент історія досягає кульмінації, знаходить кінцеву форму розумної організації. Ідеї лібералізму з якими Фукуяма пов’язує кінець історії: вільні вибори всіх інститутів влади, створення системи стримування і противаг, правова держава, рівність громадян перед законом, вільний ринок і конкуренція, що дозволять людині реалізувати свою ініціативу і самостійність не лише в економічному житті, а й в усіх сферах його суспільних відносин, рівність можливостей кожного члена суспільства. Головним є самоцінність індивіда. Обстоюючи лібералізм як ідеологію оптимальної визначеності форм суспільства і держави, Фукуяма висловлює не захоплення теоретичною знахідкою, а розчарування плином соціального процесу постісторичного буття людства. В постісторичний період немає ні мистецтва, ні філософії, є лише музей людської історії, що старанно оберігається. Все це наводить людей на песимістичні роздуми про майбутнє, які, може, й примусять історію взяти ще один старт. Суб’єкт історії — це особа в єдності її загальнолюдських та індивідуально-неповторних виявлень. Унаслідок того суб’єкт історії набуває не лише особистих, а й особливих виявлень: це особа як представник певних соціальних спільностей — верств, станів, народу, держави, етносу й т.ін. В останньому випадку філософія історії вживає термін "колективний суб'єкт історії”: ним може бути народ, нація, етнос, клас та ін. Оскільки особа постає суб’єктом історії, то й людські маси ми повинні розглядати крізь призму їх особистих виявлень: що являють собою ці маси за складом, рівнем знань, настроями, хто і як їх організовує та ін. У зв’язку з останнім окреслюється роль видатних осіб в історії.

За довгі часи склалися концепції, які або не визнають загальну спрямованість історії, або визнають. До перших можна віднести концепції локальних культур і цивілізацій. Так, Освальд Шпенглер (1880-1936) у своїй роботі «Занепад Заходу» говорив, що нема ніякої однолінійної історії, а є тільки множина культур, кожна з яких має власну долю, і всі вони є закритими, непроникливими для інших. Тривалість життя культур близько тисячі років. Серед тих, що існували колись або існують зараз, він вказував на такі як єгипетська, індійська, вавілонська, китайська, грецько-римська, візантійсько-арабська, західноєвропейська, майя і російсько-сибірська. Характер кожної з цих культур визначається колективною душею. Зрозуміти душу культури можна лише зсередини, зовні вона не доступна. У житті кожної культури О.Шпенглер знаходив два етапи - творчий і етап цивілізації, на останній і припадає занепад і загибель культури. Дещо схожої думки дотримувався і Арнольд Тойнбі (1889-1975) у своєму 12-томному «Дослідженні історії», тільки виділяв він уже 13 цивілізацій. Поняття цивілізації у нього має те ж значення, що й «культура» у О.Шпенглера, і у обох вони вживаються у значенні суспільства певного типу, що перебуває в якомусь часі й просторі і характеризується специфічними релігійними віруваннями, стилем життя, світосприйняттям тощо. З виділених типів цивілізації А.Тойнбі особливу увагу приділяв 5-ти основним - китайській, індійській, ісламській, російській і західній. У житті кожної цивілізації цей автор помічав уже чотири стадії розвитку: виникнення, зростання, надлом, розпад. Наведені приклади фактично примикають до більш широкого класу теоретичних побудов - до концепцій історичного круговороту, згідно з якими про розвиток можна говорити лише в межах локальних суспільств, а щодо якоїсь спрямованості людства в цілому, то її нема, кожне конкретне суспільство лише повторює в своїй історії одвічний цикл руху від якогось початкового стану до кінцевого. В епоху нового часу найбільш значним представником теорії історичного круговороту був раніше згадуваний Джамбатіста Віко, який вважав, що кожний народ протягом своєї історії проходить три стадії - «вік богів», «вік героїв», «вік людей». Послідовна зміна зазначених трьох стадій складає те, що Дж.Віко називає «Вічною Ідеальною Історією» і, згідно з її планом (за яким стоїть «Божественне Провидіння»), «саме так повинна була минати раніше, так повинна минати тепер, і так повинна минати надалі історія націй”.

Та були і є поширеними й інші точки зору на хід історії. Їх можна об’єднати спільною думкою про визнання направленості загальної історії людства. Але ця думка розподілялась на таку, що визнає тільки регрес у історії, і на таку, яка утверджує прогресивність розвитку. Що стосується першої, то вона має досить давні корені . Ще Гесіод вважав, що кращі часи людства - в минулому, і чим далі йде хід часу, тим більше віддаляються люди від епохи повного щастя, «золотого віку». За Гесіодом, людська історія уявляє собою послідовну зміну п’яти поколінь - золотого, срібного, мідного, героїв і залізного. Ця мінливість поколінь пов’язана з постійним погіршенням життя, з посилюванням зла; після тимчасового покращання у вік героїв, настає останній, п’ятий вік - залізний, вік насилля і неправди. Незважаючи на песимістичну тональність багатьох висловлювань, Гесіод все ж знаходить опору для віри у високий ідеал Правди. Такою опорою стає головним чином праця, на яку приречені люди волею богів. Друга позиція найбільш виразно представлена Просвітництвом. Першим тут може бути названим Й.Г.Гердер, котрий безперечно визнавав закони розвитку історії. Природною еволюцією людина приречена до панівного становища на землі, призначена бути вінцем творіння всього сущого. Гегель, який теж поділяв думку про спрямованість суспільного розвитку, вважав, що розум панує в світі, а отже й всесвітньо-історичний процес здійснювався до цього часу розумно. Ступенями історії Гегель вважав східний світ, античний світ і германський світ. Гегелівське бачення історії фактично обмежує її хід: з одного боку, визнається закономірність прогресу, а з іншого, йдеться про завершення історії, її кінець. Думка про близьке вичерпання змісту історії теж досить давнього походження (згадаймо хоч би Аврелія Августина з його тезою про дві катастрофічні події у долі людей, поза якими історії не було і не буде). Ця думка притаманна всій християнській есхатології (від грец. έσχατος –останній, крайній; λόγος – вчення). Живучість ідеї кінця історії підтверджується позицією сучасного американського політичного філософа Френсіса Фукуями, викладеної у нашумілій статті 1989 р. "Кінець історії?” і у книзі "Кінець історії й остання людина” (1992). Події, що пов’язані з закінченням холодної війни і марністю зусиль побудувати комуністичне суспільство, автор співставляє з завершенням ідеологічної еволюції людства і універсалізацією західної ліберальної демократії як остаточної форми правління. Це дає Ф.Фукуямі привід ставити питання про кінець історії. Нічого принципово нового у сфері ідей після перемоги лібералізму з’явитись не може, людство думкою вже дісталось вершини мислимої досконалості. В реальному, матеріальному світі, звичайно, ще далеко до кінця , але то річ не принципова, то справа часу, оскільки, як пише автор, "є серйозні підстави вважати, що саме цей, ідеальний світ і визначить зрештою світ матеріальний”. Існує й протилежна думка (Хантінгтон) про постійну незавершеність історії при загальному її прогресивному русі.


96. Глобальні проблеми сучасності та головні суспільно-політичні процеси.

У ХХ столітті різко загострилися соціальні суперечності у світі. Швидко зросло населення планети – воно збільшилось у 2 рази, з 800 до 1600 млн. Осіб. Розпад СРСР і крах соціалізму в інших країнах призвів до трощення біполярного світу, конфронтаційної рівноваги, яка засновувалась на військово-політичному паритеті двох систем. На зміну біполярній системі міжнародних відносин формується багатополюсний світовий порядок. По-друге, у світового населення з’явився так званий "золотий мільярд”, тобто певні регіони світу, де зменшилися соціальні конфлікти і соціальна напруга. Європа, яка була осередком двох світових війн, перша стала на шлях економічної і політичної інтерпретації між країнами. По-третє, на місці колишнього соціалістичного співтовариства виникло 27 суверенних держав з підвищеною соціальною напругою і підвищеним ризиком для світового суспільства. Найбільш "гарячі точки” на планеті виникають саме в країнах і регіонах, які до недавнього часу входили до соціалістичного табору. По-четверте, зростання населення у малорозвинутих в економічному відношенні країнах, демографічний вибух спричинив зростання злидності, бідності, загостренню конфліктів між збільшенням населення і можливістю задоволення потреб населення. На цій підставі загострилися міжетнічні, міжнаціональні, релігійні конфлікти у деяких регіонах світу. По-п’яте, загострилися відносини між високо розвинутими державами і відсталими в своєму розвитку країнами "третього світу”; між порівняно забезпеченим "золотим мільярдом” і незабезпеченістю переважної більшості населення в країнах, які розвиваються. Поглиблюється розрив між "Північчю та Півднем”, коли багаті багатіють, а бідні бідніють. По-шосте, значно змінилась роль на міжнародній арені США, які стали абсолютним лідером сучасного світу.

Глобальні проблеми сучасності /ГПС/ — це головні проблеми, від вирішення яких залежить саме існування, збереження і розвиток цивілізації. Умовно їх можливо об’єднати в декілька основних груп: Група проблем переважно соціально-політичного характеру (запобігання ядерної війни; зниження рівня гонки озброювання,роззброювання; формування антинасильницького світу на підставі затвердження довіри між народами, зміцнення системи спільної безпеки). Група соціально-економічних проблем (подолання слабкорозвинутості і пов’язаної з нею злидності та культурної відсталості; пошук шляхів вирішення світового енергетичного, сировинного і продовольчого кризу; оптимізація демографічної ситуації, особливо у країнах, які розвиваються; освоєння в мирних цілях космічного простору і Світового океану). Група соціально-екологічних проблем (поліпшення складу газової оболонки атмосфери; гармонічний розвиток живої і неживої природи; раціональне використання природнього потенціалу планети; запобігання шкідливого впливу на природу військової діяльності). Група проблем, яка відноситься до людини (дотримання соціальних, економічних, політичних, індивідуальних прав і свобод; ліквідація голоду, епідемічних захворювань, неосвіченості; духовний розвиток людини; подолання відчуження людини від природи суспільства, держави, інших людей і результатів власної діяльності; подолання відчуження людини від політики і міжнародних відносин). У теперішній час на озброєння витрачається 1/10 цінних видів сировини, більш ніж 5% нафти, яка використовується, більш 1 трл. дол. США. Гострою вважається проблема подолання відсталості "третього світу”. Відстала у своєму розвитку велика група країн, на території яких знаходиться більша половина населення планети. У цих країнах приблизно міліард людей живе у страшній злидності, приблизно 800 млн. постійно не доїдають, 850 млн. – не вміють читати і писати, 1 млрд. не забезпечені належною домівкою, проблема "водного голоду”, коли 1,3 млрд. людей не мають доступу до питної води, а 1,7 млрд. не мають навіть примітивного очищення води. Велике значення у житті людства має також освоєння світового океану – сховище колосальних корисних копалин, біологічних, паливних та енергетичних ресурсів, яке з часом може замінити швидко вичерпані запаси на суходолі.

На якісно-інноваційний характер постсучасного суспільства, що є основою для розуміння майбутнього людської цивілізації, вирішальним чином впливають п'ять основних інтегральних особливостей, які становлять своєрідну "пентаграму" постсучасного розвитку: децентралізація, гуманізація, демократизація, інформатизація та індивідуалізація. Децентралізація. Процес децентралізації пов'язаний з кризою суспільних тенденцій до подальшої бюрократизації, централізації, одержавлення власності та всеохоплюючого контролю над суспільством. На зміну інституціональній структурі індустріального типу об'єктивно прийшла нова тенденція, спрямована на поступове подолання процесу централізації з притаманними йому вертикальною структурою і субординацією, концентрацією влади в єдиному центрі. Гуманізація суспільства. Ця постсучасна тенденція полягає у поступовому поверненні до цінностей гуманізму на принципово нових засадах. Крізь призму гуманізації в умовах сьогодення на прикладі розвинених країн можна говорити про небувале досі зближення матеріального і духовного рушіїв людського розвитку. Так, з розвитком нової технологічної структури виробництва, із впровадженням автоматизованих систем, електроніки, інформатики змінюється характер суспільного виробництва. Домінуючою поступово стає інтелектуальна, творча праця людини. Це, у свою чергу, сприяє подоланню індустріальних форм відчуження людини, зумовлює визнання людської особистості основним багатством суспільства. Демократизація суспільства. Сучасна демократизація суспільства поєднує в собі класичні риси демократичного розвитку та особливості, що випливають з характеру плюралістичного постмодерного суспільства. Найбільш відповідним йому є розуміння демократії як "поліархії" (від гр. polys — багато та arche — влада, джерело, засада; дослівно багатовладність, багатозасадність). Сучасними вченими, які сприйняли і розвивають запропоноване поняття, екстраполюючи його на постсучасне суспільство, поліархія розглядається як політичний порядок, який характеризується розподілом та розосередженням влади між її різними центрами та носіями. Інформатизація суспільства. "Оруеллізм" можна в'изначити як пропагандистське маніпулювання фактами, словами й поняттями, цілеспрямоване спотворення правди, історичного минулого, істини; інституційно-системний інформаційно-ідеологічний вплив на суспільну поведінку й мораль державних, владних структур, бюрократичного апарату, окремих функціонерів з метою досягнення всеохоплюючого контролю над особистістю й суспільством. Індивідуалізація. Це один з домінуючих в умовах формування постсучасного суспільства процесів, у центрі якого перебуває людина як основний об'єкт і суб'єкт модернізаційного перетворення в його сучасному розумінні. У контексті постсучасності індивідуалізація вже постає не як результат виділення і вдосконалення відносно самостійного суб'єкта історичного розвитку, а швидше як процес визначення меж "безмежної" особистості, пошуку шляхів її порятунку від самої себе.


97. Погляди на майбутнє суспільства. Соціальне прогнозування, його методи і типи.

Економіст Т.Мальтус (1766-1834) намагався пояснити супе­речності суспільного розвитку, виходячи з «вічних» законів природи, згідно з якими народонаселення зростає в геометричні прогресії, а засоби існування — в арифметичній. З цього він робив висновок про позитивний характер війн, голодоморів, масових епідемій, які є «природними» регуляторами чисель­ності населення, пропонуючи також суворий контроль за народжуваністю та регламентацію шлюбів. Ця концепція мала значний вплив на суспільну думку і, з деякими трансфор­маціями, збереглась до наших днів у вигляді різноманітних неомальтузіанських теорій). В рамках цієї теоретичної течії була розроблена концепція природно-історичного тіла (В.В.Докучаєв), складено прообраз першого глобально-екологічного прогнозу (М.І.Умов), сфор­мульована ідея геокосмічної цивілізації (М.Ф.Федоров, К.Е.Ціолковський), висунуто вихідні положення теорії ноосфери (В.І.Вернадський), проведено розмежування між антропоцен­тризмом та антропокосмізмом (М.Г.Холодний), виявлена залежність поведінки людини та «космічною активністю» (О.Л.Чижевський). Класичний поділ екофутуристичних концепцій було введено вченими Сассекського університету С.Колом, Дж.Гершуні та Й.Мілзом. Весь спектр Футорологічних концепцій екологічного напряму можна розділити на дві основні течії: 1) екопесимістична (неомальтузіанство, екоалармізм і т.п.); 2)  технооптимістична (теорії постіндустріального, техно­тронного суспільства, техноапологетизм і т. ін.). Серед найбільш відомих представників екопесимізму можна назвати прізвища О.Тофлера, Е.Фрома, Дж.Мак-Дермота, Ж.Еллюля, Г.Мюлера, Б.Скінера та інших. Технооптимістична течія представлена іменами таких визначних вчених, як У.Ростоу, Дж.Гелбрейт, Р.Арон, З.Бжезинський, Д.Бем, Б.Гаврилишин та іншими. Спільним для поглядів цих мислителів є спроба органічно вписати проблему взаємовідносин суспільства та природи в комплекс проблем майбутнього цивілізації. Практично всі прихильники технооптимізму вважали, що саме поєднання досягнень сучасної науково-технічної революції та ринкової економіки, при певній кореляції системи цінностей та соціальних пріоритетів, є основою виходу з глобальної екологічної кризи. Більшість дослідників схиляється до думки, що в даний час склалося декілька основних екополітичних стратегій вирішення еколо­гічних проблем серед яких: 1.  Руссоістська, яка виходить із можливості повернення людства до доіндустріального стану, коли людина не мала такої значної сукупної виробничої потужності і не могла своїми руйнівними діями нести загрозу існуванню природи в її нормальному стані. 2.  Технократична — пропонує вирішення екологічних проблем на основі прискореного розвитку науки і технології. 3.  Утилітаристська — заснована на принципі «ліквідації наслідків», пропонує систематично проводити «ремонт природи», приділяти основну увагу виправленню повсякденних помилок. 4.  Ліберальна, або стратегія екологічної модернізації. Розглядає ринкові відносини як «природний» регулятор взаємодії суспільства і природи. Держава стає партнером приватного бізнес у і «зеленого руху», заохочує природоохоронні методи господарювання, впровадження екологічно чистих технологій, перехід до екологічно чистих продуктів.

Актуальність проблеми прогнозування в наш час зумовлена такими чинниками. 1. Ускладнились процеси розвитку суспільного життя в умовах НТР. 2. Значно розширились обсяг і масштаби прогностичної діяльності, кількісна і якісна багатоманітність об'єктів прогнозування. 3. Зросла соціальна, економічна, екологічна, інформаційна цінність прогнозів. Ставши надбанням суб'єктів управління і планування, прогнози активно впливають на сьогодення, допомагають запобігати або зводити до мінімуму небажані наслідки розвитку тих чи інших процесів у майбутньому.

Прогнозування можливе насамперед завдяки дії причинно-наслідкових зв'язків, об'єктивних законів. Все це зумовлює вірогідність того, що механізм, який визначає рух об'єкта, не зміниться радикально, і, отже, можна здійснювати прогнозування у межах однієї системи вимірювання до якісного стрибка. А існування певних загальних законів розвитку забезпечує прогнозування і на більш тривалий час. З точки зору гносеології, процес, що розглядається, є окремим видом пізнавальної діяльності, і можливість прогнозування випливає з принципу пізнання світу. Детальніше вивчення законів об'єктивного світу, використання ЕОМ для створення багатопараметричних моделей досліджуваних об'єктів відкриває ще більші перспективи для наукового соціального прогнозування. Логічний аспект полягає в незалежності законів логічного висновку від часу. Можливість одержання знань про майбутнє ґрунтується на здатності живих високоорганізованих організмів до випереджаючого відображення. На думку П.К.Анохіна, воно здійснюється в мозку, де знаходиться апарат передбачення результату дії. Як констатує сучасна наука, цю здатність мають і вищі види тварин, проте тільки в діяльності людини вона набула якісно нових, високорозвинених форм як у практичному засвоєнні, так і в теоретичному осмисленні навколишнього світу. В людській свідомості випереджаюче відображення набуло форми здатності робити висновки про майбутні події. Соціальний аспект констатує активний характер прогнозування, заснований на механізмі зворотного зв'язку між прогнозом і предиктором (суб'єктом прогнозування). Людству не однаково, в якому напрямі відбуватиметься розвиток, тому прогнозування має вказувати шляхи досягнення оптимального майбутнього варіанту. Основою наукового передбачення є пізнання об'єктивних внутрішніх зв'язків предметів і явищ, законів, що розкривають цей внутрішній, істотний і сталий зв'язок явищ і конкретних умов їхнього існування. Соціальне прогнозування уже в самому собі містить оцінку істинності і достовірності варіантів, що висуваються. Соціальне прогнозування спрямоване насамперед на виявлення цих змін. Воно враховує співвідношення якісних і кількісних характеристик у соціальному явищі, що дає змогу встановити спрямованість розвитку явища, з достатньою точністю визначити характер подій, форму і напрям їхнього руху. Точність, вірогідність і ймовірність прогнозування залежать від того, про яке майбутнє йде мова — безпосереднє, оглядне чи безумовно віддалене.

Наслідком прогнозування перспектив розвитку суспільних явищ і процесів є пошукові, нормативні та інші прогнози. Пошуковий прогноз — це прогноз, який, виходячи з тенденцій розвитку і сучасного стану об'єкта прогнозування, визначає майбутній стан цього об'єкта на заданий проміжок часу, при заданих початкових умовах. Такий прогноз відповідає на запитання, у якому напрямі відбувається розвиток, який найвірогідніший стан об'єкта прогнозування у визначений період майбутнього. Характерним прикладом такого типу прогнозів можуть бути прогнози чисельності народонаселення планети, розвитку комунікацій до 2000 p., виконані під егідою ООН. Нормативний прогноз — це досягнення наперед заданих завдань і цілей суспільства. Метою такого прогнозу є виявлення оптимальних шляхів вирішення поставлених проблем, визначення можливих організаційно-технічних заходів, орієнтовної вартості програм тощо. Нормативне прогнозування можливе тільки при прогнозуванні соціально-економічних процесів, оскільки процеси, що їх вивчають природничі науки, не піддаються соціальному управлінню. На відміну від пошукового прогнозу, нормативний прогноз будується у зворотному напрямі, тобто від наперед заданого стану об'єкта прогнозування до вивчення сучасних тенденцій та їх можливих змін, що забезпечують досягнення цього стану. Соціальне прогнозування здійснюється на трьох рівнях. Найвищий масштабний рівень — це суспільство в цілому, середній — певна територіальна спільність чи регіон і нижчий — окремий колектив. Найвищим часовим рівнем прогнозування вважається довгострокове прогнозування, яке розглядає соціальні процеси на тривалий період — 15—20 років і вирішує питання на рівні державної політики. Середній часовий рівень — 10—15 років аналізує можливість розв'язання стратегічних завдань, які дають орієнтовну відповідь на запитання, що можна зробити. Найнижчий — вирішує оперативні завдання, які належить здійснити в найближчий період.

Прогнози розробляються з допомогою певних методів прогнозування, які являють собою сукупність способів і процедур відбору й аналізу емпіричної інформації з метою складання прогнозу. На практиці використовується не більше 15—20 методів прогнозування. Усі вони досить умовно можуть бути поділені на п'ять груп: 1) екстраполяція (поширювати висновки, одержані щодо однієї частини якоїсь системи, на іншу частину тієї самої системи); 2) експертні оцінки; 3) моделювання; 4) історична аналогія; 5) сценарії майбутнього (не стільки прогноз, скільки сценарій розвитку суспільства, бо воно-дуже складна система). Кожний з цих методів пророкування майбутнього має свої переваги і недоліки.





http://pidruchniki.com.ua/19880521/filosofiya/filosofiya_istoriyi

http://www.info-library.com.ua/books-text-104.html

http://politics.ellib.org.ua/pages-1813.html

http://www.history.iv-fr.net/article.php?id=853



Джерело: http://www.info-library.com.ua/books-text-104.html
Категорія: Наукова література | Додав: Sirius (28.10.2011) Переглядів:3429 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]



Онлайн: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Хто був на сайті сьогодні




Використання матеріалів дозволяється при посиланні на horol.info
© Майструк Є. 2010 - 2018